Мы уже забыли про те времена, когда школы отличались друг от друга лишь порядковыми номерами.
В остальном они были как братья-близнецы: одинаковый набор предметов, одни и те же программы и учебники, одна для всех скорость прохождения и усвоения тем. Сейчас школы стали такими разными!
Чем дальше, тем больше они непохожи одна на другую, и, по всей видимости, эта тенденция будет продолжаться, поскольку, если не каждая, то большинство школ стремится к уникальности и неповторимости.
Известно: чем больше разнообразия, тем сложнее сделать выбор. Конечно, хочется дать ребенку хорошее образование, определить его если не в престижную школу, то хотя бы в ту, которая пользуется хорошей репутацией у знакомых, друзей, соседей. Вот и мечутся родители между гимназиями и лицеями, Вальдорфскими и Монтессори-школами, государственными и частными, чаще всего не зная, чем одна отличается от другой.

Довго обирати тему для нашої медично-педагогічної рубрики не довелося — вона з’явилася сама собою. Гортаючи газету «Освіта України» (№ 1—2, 2000р.), ми натрапили на матеріал педагога і агронома, батька п’ятьох дітей Василя Ліщука «Щоб не спали здібності дитини».
Незважаючи не деяку радикальність позиції автора, що закликає до дуже раннього навчання дітей, ми помітили у таких міркуваннях тенденцію сучасності. Цей погляд насправді поділяють багато з тих, хто відповідає за освіту наших дітей. Відомо, що у прихильників вальдорфської педагогіки інша, якщо не сказати — протилежна, точка зору на цю проблему. Тому ми вважаємо дискусію на сторінках нашої газети вельми актуальною. Отже, ми знову розмовляємо з Наталею Ярмоленко, лікарем одеської вальдорфської школи «Ступени».

Вибір. У ньому є щось тривожне, але й вабливе — він розширює можливості. Із упорядкованості й одноманітності «всезагальної середньої освіти» ми потрапили в калейдоскоп педагогічних ідей і напрямків. Десятки методик, сотні їх варіацій. Яку ж школу обрати?

"Детям до семи лет учиться ни к чему!" - утверждают одни. "После трех - уже поздно", - мрачно констатируют другие. А тут еще граничащая с фантастикой реклама групп и центров раннего развития: "Вы позавидуете своему ребенку!", "Алфавит с шести месяцев", "Развитие одаренности с пеленок"... Немудрено, что мамы впадают в отчаяние от невозможности разобраться в море педагогических методик и отыскать ту, которая подойдет именно их малышам.
Родительская тревога - как дать своему чаду наилучшее образование - понятна. И все-таки нужно брать в расчет не только последние методики, но и самого ребенка.

Нас, дорослих, хвилюють дві речі: ми турбуємося про розвиток наших дітей та про розвиток суспільства. Поєднання обох турбот для вальдорфської педагогіки є вирішальним, тому що доля наших дітей не є незалежною від суспільства, а доля суспільства залежить від того, як дорослі (сьогоднішні діти) формують це суспільство.

Вибір школи для дитини — це напевно один із найважливіших кроків у житті кожної сім’ї. Батьки обирають школу, але школа також обирає для себе учнів, а разом з ними — і батьків.
Які ж критерії вона висуває до своїх майбутніх учнів? Їх список передусім залежить від типу школи, в яку ви хочете віддати доньку чи сина. Спеціалізована школа орієнтується на відповідні до спеціалізації здібності — художні, музичні, спортивні. Тенденція загальноосвітньої школи — це орієнтація на інтелект: при вступі дитина вже повинна вміти читати і рахувати. Незважаючи на те, що існуючі дошкільні програми вимагають від випускників дитячих садків тільки вміння рахувати в межах десяти і знання десяти букв на вибір (за офіційними документами, цього достатньо, щоб вступити до школи), практика свідчить про інше — учень, який не навчився читати ще до школи, автоматично стає невстигаючим учнем, оскільки на засвоєння абетки і оволодіння навичками читання шкільною програмою відводиться лише 2 місяці.

Вам знайома така ситуація: одна дитина через якусь дрібницю починає лупцювати іншу? А на всі ваші зауваження ви у відповідь отримуєте вкрай здивований погляд і славнозвісне: «А він сам перший почав!»?
У дітей миттєва реакція на образу: хтось плаче, а хтось відразу кидається в бій. Лише з віком до дитини приходять ті поняття, що їх ми називаємо мораллю. У малюка відчуття моральності вчинків просто немає. І завдання дорослого — допомогти йому зрозуміти це.
Отже, як може діяти учитель? В якому місці і коли? Перш за все — завжди допоможе власний приклад учителя. Кожен його жест, погляд, оцінка формує в учня поняття про мораль, якщо тільки учитель зможе стати для нього справжнім авторитетом. З іншого боку — лише цього недостатньо. Адже діти проводять у школі лише певний і добре організований час. У взаємодії з іншими дорослими людьми та дітьми вони, як правило, бачать свого вчителя дуже рідко.
Тому є ще один «золотий ключик» для дітей кожного віку. У першому класі це казки...

Для когось школа вже скінчилася, а для когось — лише засвічує свій вогник попереду. З особливим нетерпінням очікують школи, звичайно, не лише випускники дитячого садка та їхні батьки, але і майбутні вчителі, що вирішили взяти наступного року перший клас. І це спільне очікування школи часто стає прецедентом першої «солідної» зустрічі дитини з учителем — так званої співбесіди, після якої вже точно можна називати себе майбутнім першокласником. Про те, як проводяться ці «перші побачення», нам розповіла Юлія Ареф’єва, майбутня «першокласна» вчителька, а в недалекому минулому — вихователька першої у Києві вальдорфської групи дитячого садка.